Після жеребкування, мабуть, всі зітхнули з полегшенням, що не потрапилась знову якась ж-а, на кшталт Казахстану, а всі три країни були з Шенгену.
Так як, окрім казахських та російських штампів, закордонка була пустою, то обиралось посольство, в якому відкрити візу було найпростіше. Серед Угорщини, Польщі та Словаччини вибір впав на мадярське представництво.
Ми перший раз подавались на візу самостійно, тому хвилювань вистачало. Але вже за тиждень після процесу аплікації закордонка з такою бажаною шенгенською наліпкою була у нас на руках.
