Новорічний похід по Боржаві був моїм першим треком взимку, з ночівлею в будиночкаx, але з прогулянкою по снігу. Власне, зазвичай на Новий рік я їду додому, але цього року вирішила, що в Херсон можна поїхати на Різдво (що потім зіпсувала погода), а Новий рік - "як зустрінеш, так і проведеш", тобто провести його в Карпатах - зовсім not bad. Повний маршрут виглядав так: Шипіт-підйомник до Гимби-Гимба.
Дістатись до Шипота автівкою зовсім нескладно навіть взимку. Тому там було досить багато людей (як для зимових Карпат). На підході до нього були шашлики-сувеніри-магніти-мед-чаї-конячки-... все, що треба, щоб прямо-таки асимілюватись з регіоном (насправді, ні - лише наробити фоточок для родичів). Не вистачало тільки циган із львівського вокзалу.
На Івана Купала біля Шипота проходить такий-собі однойменний фест. Тобто, якщо точніше, за тиждень до свята з"їжджаються різні хіпарі/неформали/інші творчі люди, щоб просто повисіти з друзями/побухати/покурити/потусуватись/зрідка прогулятись Карпатами (чому зрідка - бо багато хто більше живе вечірнім життям, а вдень приходить до тями (або не приходить, а просто вилазить за водою)). Власне, днем і святкуванням вночі на цьому фесті закінчилась моя перша подорож Карпатами 2,5 роки назад (куди? - звичайно ж на Говерлу. Куди ж ще можна їхати в Карпати в перший раз))). Саме святкування вночі виглядає дуже круто. Від кожної "наметової групи" необхідно принести дровиняк, з яких роблять величезне багаття (тоді було в 2-3 людських зрости, якщо не помиляюсь). В темряві воно розкішно горить, освітлює все раптовими спалахами іскр, навколо нього водять хороводи, танці-свистопляски, показують різні фокуси з вогнем.
Це я все розповідала до того, що цього разу взимку ми зустрічали шляхом пару халабуд, де люди живуть і в поза-літній час. Не знаю, чи були вони там конкретно в той день, 31го грудня, але ці хібари не виглядали аж занадто заметеними снігом, навіть були новорічно прикрашені. В одній з них ще ззовні була якась подоба димаря від чогось на кшталт пічки чи буржуйки.
Стежка до підйомника Гимби була час від часу заметена, хлопцям попереду доводилось її протоптувати, але, більше ніж по коліно, якщо не помиляюсь, ми не провалювались. Маркерів вздовж стежки я взагалі не помічала - сама б я шлях не знайшла (заблукала б, змерзла та була би з"їдена сонними ведмедями)))
Вже, дійшовши до підйомника, я трохи втомилась, тому пішла посидіти в кафешку біля нього (ще подумавши, що все одно наступного дня ми планували зайти на Гимбу зі сторони Великого Верха). Кафешка виявилась нереально крутою - там було багато різних напоїв за місцевими рецептами. Не пам"ятаю назву того, який пила я, але це було щось середнє між узваром та дуже-дуже солодким чаєм (таким, що наче 3 ложки цукру розмішали і ще 5 - зверху насипали). Але було смачно. На диво, в будиночку було відносно небагато туристів (хоча ціни - досить помірні), тому без проблем всілась на місце біля вікна та просиділа весь цей час, насолоджуючись видом на спуск Гимби. Насправді, оце все: дерев"яні стільці, дерев"яна стійка-стіл та широченне вікно на засніжені гори були настільки класними, що можна було уявити себе десь в Альпах. Це відчуття екзальтованості та можливості відволіктися від усього навколишнього світу важко описати кількома реченнями чи фотографіями. Ну і додаткової крутості мега-солодкому-чаю-узвару додавало те, що він був гарячим, а до цього ми йшли по снігу.
Врешті решт, коли до "станції" спустилась інша частина групи, ми поїхали на канатці вниз до машини. Якраз починався захід сонця, тому зі всіх сторін були не просто гарні засніжені гори, а гарні засніжені гори на фоні неймовірного рожево-фіолетового небосхилу.
Як я вже писала, це був мій перший зимовий трек. Звісно, не так, щоб я брала з собою 4 пачки вологих серветок в -15. Але, все ж таки, стало ясно, що без фліски при активній ходьбі по маршруту зовсім не холодно (так, я не повірила - і, як результат, тягнула в рюкзаку зайву фліску), що мати запасні рукавички - це зовсім непогано, а не "та і так покатить", і що термос з чаєм - це дуже корисна штука (за власною шкалою корисності - десь після рукавичок та трекінгових палиць та перед запасними рукавичками) - я-то його не забула, але вчилась на чужих помилках.
Ну і нам дуже-дуже пощастило з погодою: мінус, але несильний, сонце, без опадів та вітрів (взагалі майже штиль був). Це я вже зрозуміла після кількох наступних зимових треків за різних погодних умов. Мабуть, погана погода в перший же зимовий вихід мене не відлякала би, і я би пішла знову і знову, але було круто відразу побачити (не тільки з підніжжя) без оцих всяких поривів вітру та льоду в обличчя, наскільки нереально захоплюючими можуть бути засніжені гори.
Коротше кажучи, це було одне з найкрутіших 31-х груднів :-)
А наступного дня був мальовничий трек через Великий Верх до Гимби. З бутербродами на хребті, чарівним заходом сонця та пробіжкою до підйомника, щоб встигнути спуститись останнім і не йти по темряві пішки.
No comments:
Post a Comment