Petros, Carpathians

Мій похід до Петроса і досі, мабуть, залишається найбільш стрьомним підйомом. Точніше, спуском. Кілометраж точно не пам'ятаю - йшли ми від Козьмещика через перемичку між Говерлою та Петросом. До перемички маршрут був просто чудовий - стежка місцями протоптана, ясна погода з неймовірними краєвидами. Під перемичкою ми зупинились в колибі пообідати, і після цього почався найцікавіший трешак, молитви та страждання.

Так вийшло, що в нашій групі був один льодоруб. За словами власника, в нього не було трекінгових палиць, тому він вирішив взяти льодоруб :-) Підйом на Петрос був дуже слизький. Якраз перед цим сніговий настил трохи підтаяв, а потім знову підмерз. Не знаю, пішли би ми за відсутності льодорубу, але з ним підіймались бодрячком - час від часу прорубувались сходинки, та далі вибивались ногами. Але вже тоді до мене закрадались підозри, та я йшла і весь час казала: "Коля, Діма, а як ми спускатимемось?", "Діма, Коля, а як вниз?" ну і так далі. Коли ми підіймались (навскидку так, верхню третину шляху), то з"явився вітер та щось на кшталт туману - невеличка хмарка зачіпилась за верхівку. Знизу це виглядає, до речі, не так вже і страшно - ну, хмарка, і хмарка. Але піднявшись на Петрос, ми не побачили ніяких краєвидів, нічого, окрім обмерзлого вказівника, та після всіх фотографувань змушені були заховатись в колибі.

На верхівці ми зустріли альп-групу новачків (як я зрозуміла), вони пішли спускатись якраз перед нами. Шлях вниз дійсно виявився веселим. Ми йшли час від часу по слідах цієї групи, але їх було небагато. Щоб не підковзнутись, доводилось йти змійкою, спираючись на палиці. Верхня частина спуску була покрита доволі тонким прошарком сніго-льоду, тому проглядались трава та каміння. Трава була найпідступнішою. Коли вона здається єдиним осередком стабільності на квадратному закрижанілому метрі, стаєш на неї - а вона ще більш слизька, ніж просто сніг навкруги. Один раз я так і поїхала вниз, але буквально півметра, відразу загальмувавши ліктями та спиною, більше злякалась, ніж прокатилась. Каміння же небезпечне тим, що якщо впасти і розігнатись вниз, як на ковзанці, то можна дуже добре об них щось собі зламати чи роздробити. Коротше кажучи, з молитвами та лайкою ми більш-менш нормально спустились, навіть в тому ж складі, як і підіймались.

Остання частина спуску перед перемичкою була найприкольнішою - там було багато снігу та протоптана колія - можна було прокатитись на п"ятій точці. Шляхом від перемички до нашої колиби теж було багато таких місць. На одному з них я навіть так розігналась, що при гальмуванні мене закрутило колами. Ці покатушки були настільки класними, що я і не помітила, як ми вже дійшли майже до кінця маршруту :-)

Про Говерлу днем раніше можна почитати ТУТ