Головною метою цього походу для мене було тестування новеньких гарних треккінгових ботів перед більш серйозним маршрутом. Ну і заодно - подивитись на Львівські Карпати. Хоч, я, в принципі, не дуже і хворію на географічний кретинізм, але Карпати у мене більш асоціюються із Івано-Франківською та Закарпатською областями. Львівські Карпати - це було для мене щось на кшталт львівського метро. Але, як виявилось, вони цілком реальні, хоч і невисокі :-) Наш маршрут був таким: Сколе - г. Параска - водоспад Гуркало (15 км в перший день та всого лише кілометрів 5 до автошляхів у другий день).
Взагалі, назви Сколе та Параски мають цілком історичне походження. Ясно-понятно, що про це мовиться, що "за легендою, за розповідями, за піснями, за літописами, за плітками бабок на базарі", але. Сколе було назване через міжбратерські махачі Святополка та Святослава Володимировича ("сколоти їх всіх!"), які власне призвели до назви найвищої точки - через смерть дружини Святослава, Параски, біля верхівки. Сам хребет назви не має, в інтернетах його називають або так само, як заповідник, або так само, як найвищу гору.
За прогнозами синоптиків, повинні були бути дощі по вечорах обох днів. Але нам пощастило - пройшов тільки невеликий дощ ранком суботи, поки ми йшли через ліс. Після цього: сонце, сонце, і потім знову сонце. Як мені здалось, маршрут є доволі неважкий, і за бажанням його можна було би пройти за один день. Спершу підйом зі Сколе починається доволі круто, але потім переходить в достатньо помірний. Десь приблизно після пари кілометрів (можу помилятись) зустрічається джерело по ліву руку. Власне, це вся вода на наступні кілометрів 10. Джерело є на мепс.мі, його можна знайти, слідкуючи за мапою. Також шляхом на хребет є пару місць з великою кількістю смачної та крупної чорниці. На одній з таких галявин ми зробили привал, який у мене перейшов у другий сніданок ягодами. А ще там в затінку під кущем знайшли чийсь схрон з пляшкою пива. Насправді, завжди дивуюсь цілеспрямованості та завзятості людей, яким не лінь, окрім великих рюкзаків, тягнути кудись високо вверх ще й алкоголь. Тягнути під сонцем, а потім пити теплим, а потім ще йти далі. Але світ повний збоченцями.
Хоч 5 км і пролягали хребтом, без великих підйомів, але стежка постійно йшла то вверх, то донизу. Шляхом ми пройшли через ще дві верхівки: Оброслий Верх та Зелена. Посеред фінального підйому до Параски стоїть меморіальний камінець. На верхівці побачили чотирьох німців, які потім почали вертатись тим самим маршрутом до Сколе. На мою думку, трохи дивний вибір, куди полізти в Карпатах, як для іноземців, але, можливо, просто було їм по дорозі, чи то вже не перший хайкінг. Вже на верхівці, яка була, власне, метою походу, пообідали та відпочили.
Останні 5 км до водоспаду частково проходили через дуже гарні чагарі, які наче зійшли з якоїсь казки братів Грімм. Спуск був доволі крутий, підійматись із цієї сторони, мабуть, в рази складніше, ніж від Сколе. Наступну верхівку ми обійшли траверсною стежкою, якої не було на мепс.мі, але поворот на неї досить помітний, стоїть вказівник на Параску. Десь за 2 з гаком кілометри до водоспаду крутий спуск повертає на прокатану стежку, де майже відразу після повороту ми зустріли ще одне джерело - друге на цьому маршруті. Пару разів потрібно перейти річку по камінцям. І до Гуркало прийшли якраз вчасно, щоб знайти місце та все розкласти до повної темряви.
На підході до водоспаду зустрічається пару місць, де паркуються машини та люди біля них ставлять намети. Є навіть дерев'яна кабінка з "сільським" туалетом, Карл! (що не дуже часто зустрічається в Карпатах). Але краще пройти до верхньої частини водоспаду, де протікає річка, з якої він походить, - там є доволі непогані місця для небагатолюдного табору. Внизу, під водою, яка спадає, є невеличкий природний басейн, в якому можна зануритись, але вода в ньому не зовсім проточна, а частково стоїть. Взагалі, температура води низька, але не льодяна - приблизно така, як коли гарячу вимикають на профілактику. Я в цьому басейні приймати ванни не стала, але із задоволенням "поплавала" в річці, яка тече зверху. Думаю, всім зрозуміло, що воду для їжі потрібно теж набирати зверху :-)
5 кілометрів наступного дня були просто бадьорою прогулянкою по цілком рівній, укатаній автівками дорозі. Бонусом були пару яблук та груш з дерев біля нашої фінальної точки. Так збіглось, що якраз в цей день в Тустані проходив фест з історичної реконструкції, різні бої, тому всередину ми не потрапили, але замість цього поїхали до річки неподалік, де хтось поплавав, а хтось просто полежав в затінку.
No comments:
Post a Comment