Chamonix & Mer de Glace

Шамоні - це те місто, де можна відчути себе причетним до альпінізму чи скайранінгу навіть, якщо це не так. Тут у серпні прохолодна та дощова, по-гірському мінлива погода, всі ходять у різнокольорових мембранках, наче наготові йти в похід, час від часу зустрічаються люди із закріпленими до рюкзаків касками чи льодорубами, у кожного четвертого в руках трекінгові палиці, а у жінок переважно рюкзаки чи спортивні, а не дамські сумки, і на терасах вуличких кафешок вони п'ють каву у флісках та штормовках, а не спідницях; здається, що хмари от-от ляжуть на будинки, і з третього поверху до них можна буде доторкнутись рукою, з кожного перевулка поміж низьких кольорових будинків на перехожих дивляться гори, які наступають зі всіх сторін, а якщо пощастить, то за черговим поворотом можна побачити величний Монблан. Ну а пряма трансляція трейла збирає на головній площі не менше глядачів, аніж європейські спортивні турніри.

Моє перебування в Шамоні якраз співпало з 2-3 днем UTMB, але на той момент все моє захоплення бігом виливалось в, можливо, одну пробіжку на місяць (звичайно же, першого понеділка), і то - на ній я думала "коли це все закінчиться, а краще - і не починалось би". Тому не могла оцінити всієї крутості тих людей, які в той час вже фінішували в Шамоні. 

Окрім 100500 маршрутів треків та різних сходжень (коли хтось каже про "підкорення", то хочеться вдарити його чимось важким), в Шамоні є ще декілька цікавих місць. Одне з них - величезний льодовик Мер де Глас. Його площа - в районі 4 десятків квадратних кілометрів, що +- дорівнює площі Луцька. Тільки подумайте, льодовик площею в Луцьк, Карл! Загалом, не знаю порядку розмірів такого типу природних ділянок, та цей мене вразив своєю неосяжністю. Але вихлопи, забруднення, оце от все і потепління клімату як наслідок - і з кожним роком цей льодовик потрохи тане та зменшується у площі, про що нагадують мітки під час спуску від залізничної станції до нього. Якщо порівнювати його глибини з різницею в десяткі років - то взагалі все сумно. Ідеш собі вниз, залишилась ще половина шляху, аж тут раптом табличка - що 30-50 років тому він був на цьому рівні.
В принципі, кожен, хто більш-менш ходить в гори, знає, що льодовики в горах - це неабияка небезпека (тріщини, зсуви), і не завжди можна просто так взяти та безпечно пройти повз чи черех них. Тому Mer de Glace - це чудовий шанс торкнутись величності високих гір для латентних альпіністів, які ходять просто в треки, чи просто пересічних диванних туристів. До льодовика можна не тільки наблизитись впритул, а й прогулятись тунелем всередині нього повз монолітні глиби льоду, які наче ростуть прямо з підлоги у формі ведмедів чи кімнатних меблів, наприклад. 

При поганій погоді або, якщо просто лінь, до льодовика можна піднятись по сторічній колії на маленькому червоному потязі Montenvers train, який всього лише за 20 хвилин та 32,5 євро (~26 якщо в одну сторону) відвезе до Mer de Glace. Ще поряд з кінцевою станцією є притулок-готель та кафе з гарною терасою, невеличкий зал із виставкою каменів та мінералів. Години роботи треба гуглити перед поїздкою - вони можуть змінюватись в залежності від сезону.