За деякий час до подорожі в Тромсе читала книжку про таке поняття, як "хюґе", яке останнім часом почало доходити зі Скандинавії та Норвегії до не такої морозної Європи.
Якщо коротко, то це одне слово, яке одночасно говорить про атмосферу та настрій затишку і тепла, своєї цілісності, відчуття задоволеності, чогось хорошого та безпеки в повсякденному житті.
В принципі, не дивує, що це світосприйняття йде з культури саме таких країв. Я не дуже обізнана в нордичній історії, але щось мені підказує, що цим північним людям потрібно було немало стійкості духу, щоб побудувати свій світ серед такої холодної полярної стихії. І навіть найстійкішим хочеться, щоб час від часу крижаний вітер вирував десь далеко надворі, а тут, поряд, була пухнаста ковдра, какавушка та потріскування вогню. І загалом, коли в тебе півроку день - то це круто, але коли наступні півроку - ніч, то тут вже навіть полярне сяйво та тупики мало допоможуть - або упиватися алкоголем, або створювати оце от "хюґе" навколо себе.
Тромсе, хоч і дев'яте за кількістю жителів в Норвегії, нагадує велике село. "Хмарочоси" в дев'ять-десять поверхів можна лічити на пальцях. Половини руки. Бюджетних хостелів десь стільки же. У дворах будинків стоять мангали, самокати та вазони з рослинами. Пару разів трапились шафки для букшерінгу.
Особливість будиночків в Тромсе, яка відразу впадає в око - максимальна відкритість вікон до зовнішнього світу. Якщо в наших широтах все життя, що відбувається всередині, за дверима, приховується якомога сильніше, то тут все навпаки. Прогулюючись вулицями міста о 3 ночі (в період нашого перебування це були легкі сутінки), можна вільно дізнатись книжкові вподобання власника охайного блакитного дерев'яного котеджу або прикинути статистику щодо спецій для китового м'яса, яким надають перевагу жителі заполярних регіонів.
Якщо якийсь час походити провулками, мигцем позазирати у випадкові вікна, освітлені електросвічками, то це почуття затишку та спокою передається і тобі. Для людини мегаполісу - це трохи екзотично, спершу - доволі приємно, а потім - незрозуміло. Ладно, день, тиждень, місяць. Але як це можна все життя нікуди не поспішати, коли все так передбачувано та розмірено? Півроку - день, півроку - ніч, все за стабільним графіком. Як це так жити без відчуття піздєцовіни, коли "ааааа, не встигаю, куди кинутись, за що схопитись.."? Паралельний всесвіт.
No comments:
Post a Comment