Хомяк та Синяк - доволі популярний маршрут по Горганах. Він легкий, із зручними місцями для ночівель та можливістю пройдення за один день, якщо гірською кізочкою дуже швидко скакати по горганському камінню. І так, це чудовий спосіб закохатись в Горгани, як зі мною сталось пару років назад (ходила тими же стежками). Наталка назвала цей похід "матрасним" - і, в принципі, так і є, не дивлячись на те, що ми таки і зупинялись в наметі. Загалом кілометраж за 2 дні - в районі 25 км, набір висоти +-1700 м.
Незважаючи на невтішний прогноз погоди перед поїздкою та зливи ввечері кожного з обох днів, наша маленька подорож вийшла дуже теплою та сонячною. З чорницею, чорничними привалами, чорничними руками, чорничними фотографіями, брусницею, смачнющею пастою, легким вітерцем, хмарами під ногами та безлюдним хребтом.
Ще це було таке собі тестування намету. До цього я не так часто брала його в гори, бо ходила з групами, а він доволі компактний, і це був перший раз, коли я зрозуміла, як його по-людськи треба ставити, а не наче руками-крюками. Лягали спати ми під звуки зливи, і з одного боку, це просто неймовірно (от вона - походна романтика!), з іншого - я засинала з думкою "хоч би не прокинутись в калюжі, це все ж ще назад тягнути". Але на ранок виявилось, що намет витримав це випробування з гідністю. І чого тільки були варті промені сонця, які повільно підіймались з-за холма над ранковою росою та димком запашної кави. Тільки ті, хто ходив в трушні походи, знають ціну смачної кави зранку. Після особливо крижаного пробудження за неї можна продати шматочок душі. Коли навколо тиша та перші пташки, вилазиш із намета на ще трохи морозне повітря, взуття стає мокрим вже після кількох хвилин прогулянки, потрохи зігріваєшся під ще не таким палючим сонцем, знімаєш шар за шаром фліски та вітровки, і вже пора би збиратись, але тут підійшли паста та кава. Ну ладно, ми прокинулись трохи пізніше, і вже було тепло, але все одно.
Взагалі, з цього треку пару років назад почався період моїх активних походів Карпатами. І тоді була схожа історія - дощ, шквали та вітер в п'ятницю, раптове сонячне вікно на наші вихідні, та знову майже апокаліпсіс з нового тижня. Тому, власне, якщо ви раптом захочете пройти цим маршрутом, але синоптики будуть невблаганні, то знаєте, кого з собою брати на добру погоду :)
Ну а тепер трохи про маршрут.
До старту доїхати просто. У Карпатах я не була вже десь з півроку, а до цього каталась з групами на попередньо замовленому транспорті, тому трохи не знала, як буде цього разу, коли поїдемо вдвох. Біля Франківського залізничного вокзалу є автостанція, тому за пару днів до просто подивилась розклад бусиків по прибуттю нашого потягу. Але все виявилось набагато простіше та прозаїчніше - під вокзалом стоїть купа "частніков", які виловлюють туристів з київського потяга за всіма напрямками: Ворохта, Яремче, Воловець, Дземброня та інші. Ціни у них, в принципі, відповідають цінам на замовлення під групи. Нам не важко було знайти водія до Гука, і він ще й залишив свій номер та забрав нас наступного дня в Буковелі (якщо раптом комусь треба - звертайтесь в пп за номером)).
Наш маршрут виглядав так: водоспад Гук - полонина хомяків - Хом'як - полонина хом'яків (ночівля) - Синяк - Малий Горган - Буковель.
Шлях від автодороги до Гука мені чимось нагадав шлях до Морського Ока в Татрах, але значно роздовбаніший та без конячок. Нагадав, мабуть, тим, що така сама рівна, частково асфальтована стежка, якою час від часу все ж таки їдуть автівки. До речі, за цю асфальтну дорогу треба подякувати (навіть не знаю, в лапках чи без) одному відомому пасічнику. Від поворота, на якому нас висадили, до водоспада приблизно 5 км. Шляхом ми привалили в одній із зон відпочинку, щоб пропустити декількох людей (не йти з ними), і там, біля річки, зустріли одного з малочисельних живих представників Карпатської фауни - маленьку саламандру. Раніше бачила дуже багато їх фоток - і в житті ящірка виявилась такою ж яскравою, як і на зображеннях :)
Етимологія "Женецький Гук": Женець - річка, Гук - "гучний". Водоспад заввишки сягає 15 метрів, і, не дивлячись на те, що це був його не найповноводніший період, виглядає він доволі вражаюче. Мені сподобався в рази більше, ніж Шипіт. Можливо, свою роль зіграла відсутність туристів, тиша та наявність внутрішнього спокою, коли не хочеться нікого пхнути ногою, бо влізли в кадр чи трохи не спихнули із слизького каміння. Коли ми повертались назад (буквально за півгодини), то вже відкрились сувенірні лавки та було багато автівок. Здавалося б, гори, ліс, тихий шелест, оце соснове повітря із шлейфом різнотрав'я. Але ні, завжди знайдеться бидло, яке захоче проїхати автівкою зайвих п'ять метрів. Але "то таке".
Від водоспаду треба вернутись назад кілометри 1,5 - і там на перехресті повернути на марковану стежку до полонини Хом'яків. Далі - 2 км і набір висоти десь в 500 метрів. На другому кілометрі там особливо гарна горка через ліс, з рюкзаком йти весело.
Якщо "дивитись" на полонину, то з одного її кінця починається підйом на Хом'як (десь півгодини), з іншого - ідеальне місце для стоянки вже з видом на Хом'як та джерелом води неподалік. Якщо переходити від підйома до стоянки, то треба пройти зовсім малу капличку, дійти до дерев'яного стола з лавками та трохи заглибитися в ліс, а там вже буде видно стежку до джерела. Цією ж стежкою можна вийти до Гука іншим немаркованим шляхом. Кажуть, що він трохи довший та без такої крутої горки :)
Другий день походу - це підйом на Синяк, Малий Горган та спуск в Буковель. Ця частина особливо улюблена мною - половина шляху лежить по хребту по каменюкам (які, власне, і називаються "горганами"). Маркування там слабке, але по суті, все, що треба - це ступати по стабільних каменях, щоб не послизнутися. Там може бути доволі ковзко похмурими ранками чи в дощову погоду, тому я б не радила йти у дощ чи у взутті з поганим зчіпленням. Ми йшли після нічного дощу - частина шляху висохла на сонці, а на частині, яка була в затінку, пару разів трохи не навернулись. Час від часу треба продиратися крізь ялинники :) Верхівка Синяка ніяк не помічена (дивились по мепс мі, чи не пройшли повз), на Малому Горгані є вказівник. Від Малого Горгану вже йде спуск в Буковель. Спершу - дуже крутий по насипу, місцями трохи лячний, потім - через ліс вже більш-менш нормальний. Ну і завершується шлях хвилинами 15-20 по говномесиву із гліни аж до парковки біля підйомника, де бонусом йдуть дуже непогані чи то пиріжки, чи то чебуреки :)
No comments:
Post a Comment