Thun-3. Thun

На третій день подорожі, нашвидко зібравшись зранку, ми залишили більшу частину речей на квартирі та, поки ще було темно, двинули на вокзал Мілано Централе. На місці ми побачили іншу частину виїздних та пішли шукати колію. Тяга, якою добирались до Туна, була схожа на наші Хюндаї, тільки другий клас коштував трохи дорожче (і це ще ми брали "дешеві" квитки - онлайн замовлення, без можливості повернення і т. д.). Повний шлях між Міланом та Туном/Берном другим класом, якщо не помиляюсь, – в районі 50 франків.

На кордоні Італії та Швейцарії у вагон зайшли прикордонники, які під час руху, не зупиняючи тягу, перевіряли документи, а собаки тим часом обнюхували речі. Як тільки ми в'їхали в Швейцарію, з обох боків потяга виринули фантастичні краєвиди, які нагадували якусь казку. Далекі гори, дерева та озера, огорнуті легкою ранковою димкою - це було моє перше знайомство з Альпійським регіоном, і я пообіцяла собі ще повертатись туди час від часу.
Маленькі розсипи охайних будинків, без парканів та куп сміття для нас були справжнім культурним шоком)

Населення Туна становить, грубо кажучи, десь 45 тисяч. Але, в порівнянні із, наприклад, Свердловськом із 90 тисячами, в якому ми були буквально тиждень тому, це просто небо та дно (навіть, не земля), і, я думаю, не потрібно уточнювати, що де. Як вже було написано вище, проїзд в Швейцарії, за нашими мірками, коштує недешево (хоча їм це повністю за гаманцем), але, такій інфраструктурі, як там, можна позаздрити – всі міста добре між собою зв’язані, принаймні, залізничними шляхами.

Відразу з вокзалу ми пішли гуляти, вийшовши до Тунського озера. Мабуть, осінь - наймальовничіша пора для відвідування Швейцарії. Осінні дерева навкруги були всієї палітри кольорів: жовтого, померанчевого, коричневого, червоного, зеленого...
Місцями вулички історичного центру були настільки вузькими, що у ролі тротуару була тераса на дахах кафешок та крамничок на першому поверсі.

У Тунському замку були якісь реставраційні роботи, тому всередину не заходили. Людей зовсім не було, окрім деяких робітників, а з терас навколо були круті види на Тун.

Ще одним культурним шоком для нас були швейцарські ціни. Тобто, ми очікували, що все буде дорого, але після східноєвропейської Угорщини хліб по 3 євро - це "огого".

Окремий "вау"-пункт - це невеличкі спальні райони. Розкидані лугом три-п'ятиповерхівки, біля яких не вистачає тільки фіолетових корів з реклами "Мілки".

У Туна був невеликий повний сектор, а хохлів було небагато, тому, спершу, планувалось заряджати короткі заряди в перерві між піснями швейцарців. Але, вже після декількох разів, багатьом стали приходити смски від знайомих про відмінний звук в трансляції!)) Після цього в хід пішли всі заряди.

Наступного дня у нас був потяг з Берна (хоч на нього можна було сісти і в Туні, але ще один день в тому ж місті нема чого було робити), то ми вирішили діставатись туди стопом. На авто чекали буквально пару хвилин - хлопець, який нас підвіз, був сам із столиці і прямував якраз туди.