Підготовка пакета документів до Швейцарії нічим не відрізнялась від Австрії. Перебуваючи в Будапешті минулого євровиїзду, ми домовились із адміністратором готелю, що заплатимо тільки за одну ніч перебування, а в листі він вкаже, що сплачено за чотири. Тож, цього разу оформлення всіх паперів вийшло трохи дешевшим)) Ми сподівались відкрити мультивізу на 3 місяці, але в посольстві нам сказали, що зі 100-відсотковою гарантією ми зможемо отримати, скоріш за все, тільки дворазову, на яку ми тоді і подались.
День 1, 5.11
Дуже хотілося добратись з Луганщини до Чопа взагалі не заїжджаючи до Києва, але ніяким іншим шляхом, окрім Хундая через місто контрацептивів, ми не встигали. Таким чином, на дорогу до прикордонного закарпатського містечка було затрачено трохи менше, ніж 1,5 доби з паузою в 3,5 години між тягами в столиці. У Чопі було трохи часу, і ми прогулялись - будинки на більш-менш центральних вуличках виглядали охайно та гарно. Населення зустрічалось доволі різношарове – від чумазих циган до європейців на велосипедах.
1,5 години пройшли непомітно, ми швидко були перевірені прикордонниками та дістались до Загоня. Цього разу касир продала нам квитки до Будапешта прямою тягою, тож не потрібно було ніде перебігати за 5 хвилин на інший потяг. В іншій частині вагону, за стінкою з дверима та віконцями, сиділа якась отара циган (у порівнянні з тими, що в Україні, вони виглядали трохи більше по-європейському))). Спершу, якась (мабуть, найбільш комунікабельна з них особина) просто заглядала та витріщалась на нас через вікно. А потім зайшла та почала активно жестикулювати. Після певних її спроб ми зрозуміли, що тикання на пакет, рот та живіт означає вимагання їжі, на що їй була культурно відмовлено («ноу, ноу, донт андестенд»). Вона ще хвилин 5 показувала те саме (ну а, раптом, передумаємо) та залишок дороги час від часу виглядала на нас.
Столиця Угорщини нас зустріла трохи дощовою погодою - стікери на стовпи з ліхтарями наліплювались погано. В готелі ми залишили речі, трохи відпочили, поїли та рушили далі. На вулиці вже посутеніло – все дуже чарівне, наче картинки з листівок. Будапешт, він загалом такий.
Під вечір пішов вже нормальний такий дощ, під яким ми, ішовши пішки, встигли намокнути, а об'єктиви камер заляпувало краплями - тому до готелю повернулись з полегшенням.
No comments:
Post a Comment