Через той міст, під яким ми спали, якраз йшов автошлях до Кракова, тому до автобусної зупинки нам не довелось йти дуже довго. Буквально хвилин за 20 нам зупинилась жінка. Вона не дуже добре розмовляла англійською, тому ми майже не спілкувались з нею, але до центра міста довезла, звідки ми попрямували до вокзалу, щоб зустрітись з хлопцями з Німеччини, у яких ми залишали речі та які нас потім вписали до себе. Взагалі-то, весь шлях ми планували зупинятись, якщо не в наметі, то по каучсьорфінгу (ну так, щоб точно подорож була цікавою і "було що розповісти").
У Кракові ми домовились про ночівлю з однією дівчиною, але попереднього дня не встигли дістатись до міста, а цього - подумали, що прийдемо до неї трохи запізно, та це буде якось незручно.
Якщо хтось не знає, що таке "каучсьорфінг" - то це така-собі бекпекерська платформа, основна мета якої - допомогти туристам знайти безкоштовний притулок на ніч (хоча в малонаселених пунктах, на кшталт Шпіцбергена, і на каучсьорфінгу здають житло за гроші). Також можна запитати якісь поради на форумі, знайти попутників, бажаючих показати тобі місто чи просто десь повисіти за компанію. Мотивація у хостів може бути зовсім різна: такі ж самі бекпекери, які колись подорожували чи подорожують; бажаючі зробити добру справу та допомогти; люди, які не мають змоги чи відваги кататись світом і просто хочуть поспілкуватись з тими, хто багато чого бачив; обмін культурним досвідом (борщ на фалафель, why not?); навіть секс-туризм.
Туристичний маршрут Краковом був доволі банальним: площа Ринок з ратушею та суконними рядами, Вавельський замок, набережна Вісли, фабрика Шиндлера, опера чи філармонія, яка трапилась шляхом, та набережна Вісли вже з її іншого боку.
Загалом, місто, як і багато інших польських, дуже схоже на Львів (або навпаки).
У Кракові я вже була, коли поверталась з виїзду в Тун, але всього лише півдня, тому Вавельський замок бачила лише ввечері. Тепер в мене була можливість погуляти навколо нього і вдень. В принципі, більшість замків всередині однакові: розкіш покоїв середньовічних та не тільки царів, картини-гобелени, аляповатий посуд, пшонківські люстри, настільки масивні, що під ними стрьомно ходити, і все таке інше - особливого бажання заходити не було, краєвиди зі стін на річку та місто були цікавішими.
На момент гри Гутнік грав не в найвищій польській лізі. Не дивлячись на це, атмосфера на стадіо була ну дууже вогненною. Що мене здивувало - хоч це і був товарняк, але після піро польські акаби доволі негостинно зустрічали на виході зі стаідо - коридором з прожекторами в очі, від чого трохи губиш орієнтацію в просторі та вичіпляєшся поліцаями, якщо підозрілий.
Гутнік грає в однойменному районі десь в передмісті. Туди ми діставались на таксі, і так як потім було вже доволі пізно, то назад в центр нас закинув один чувак з їх двіжу. Бонусом були цікаві історії про перестрілки, порубані тіла в смітнику, махачі з мачете, погателену і шрамовану спину водія та різні халепи. Суровий польській навколофутбол.
No comments:
Post a Comment