Наступного дня ми планували встати рано зранку і вже о 8 рушити стопити. Але не можна просто так взяти і прокинутись рано зранку - ми рушили тільки о 10-11.
Протягом всієї подорожі нам допомагав сайт hitchwiki - на ньому дуже багато інфи про стоп в тих чи інших країнах, містах. Починаючи від елементарних речей, на кшталт опису того, що прийнято чи не прийнято робити у автентичних жителів місцевості та завершуючи тим, біля яких торговельних комплексів які автобуси в якому напрямку зупиняються. Російськомовних статей небагато, та вони стосуються переважно країн СНД, а от англійська версія значно повніша та корисніша.
Тож, на кінцевій зупинці одного з автобусів ми почали стопити.
До речі, в Балтиці нам з цим допомагав прапор. Найчастіше нам зупинялись або хтось з небайдужих, або якісь місцеві українці. За деякий час нам зупинилась фура, якою керував водій з Миколаєва. Він міг взяти тільки двох людей, тож, ми з Колею поїхали, а Бородатий залишився на тому ж місті. Потім він застопив французів, які їхали до Талліна, приїхав навіть раніше за нас, та ще і отримав від них якийсь проїзний, що вже був не потрібен власникам. На годину-дві нас затримало те, що водій фури шукав заправку - він міг використовувати послуги тільки певних контор, при чому карткою або місцевою готівкою. Так як в Литві євро не приймали, а іншого налу в нього не було, то деякий час він продзвонювався із бухгалтерією та очікував, коли йому переведуть гроші на картку. Ще шляхом ми встигли посидіти під фурою. Була зупинка в супермаркет, з якого ми вийшли раніше за водія, і щоб не потрапити під сильний дощ - сиділи біля колеса.
Приватні сектора, які були на в'їзді в місто, виглядали, як якесь дачне селище: доглянуті ділянки, майже ніяких високих чи бетонних парканів, хоч і заасфальтовані, але вузькі вулички, на яких одному з двох автобусів потрібно було притиснутись до узбіччя, щоб розминутись з іншим.
Ризький залізничний вокзал - це журбинка. Сісти там майже нема де - знайшли тільки пару місць, сама будівля - дуже унила та сіра. Звісно, більшість вокзалів, будують сірого чи непримітного кольору, але при цьому вони все одно можуть бути зручними та гарними.
Ми збирались на ночівлю до однієї дівчини, але вона не змогла дати нам притулок. Та нам відповів інший хлопець, українець, який переїхав в Ригу працювати. Нам потрібно було йти пішки хвилин 40. Буквально хвилин за 10-15 до необхідного нам будинку у Вані сів девайс з мапою. Ми почали пригадувати назву вулиці та пішли по приблизно схожому маршруту. Шляхом до нас причепився якийсь п'яний дід. Він почав розповідати про те, як в свій час "об'їздив трохи не всю Україну" та запрошувати до себе переночувати, якщо не знайдемо необхідний будинок - "всього" було йти 5 км, але ми подумали, що там на нього може чекати бабка зі сковородою та вирішили не ризикувати. Ну і загалом, це природно, коли п'яні діди опівночі у спальному районі незнайомого міста не викликають достатньо довіри, щоб у них ночувати. Ми дійшли до якогось, як нам здалось, парку - на мапі це була просто зелена територія. Вже почали казати, що "от під тим деревом, якщо що, поставимо намет", але помітили якісь каменюки. Виявилось, що йдемо по цвинтарю. На початку першої ночі. В незнайомому місті, країні. Вміємо, можемо, практикуємо. Намет вирішили не ставити.
Ми збирались на ночівлю до однієї дівчини, але вона не змогла дати нам притулок. Та нам відповів інший хлопець, українець, який переїхав в Ригу працювати. Нам потрібно було йти пішки хвилин 40. Буквально хвилин за 10-15 до необхідного нам будинку у Вані сів девайс з мапою. Ми почали пригадувати назву вулиці та пішли по приблизно схожому маршруту. Шляхом до нас причепився якийсь п'яний дід. Він почав розповідати про те, як в свій час "об'їздив трохи не всю Україну" та запрошувати до себе переночувати, якщо не знайдемо необхідний будинок - "всього" було йти 5 км, але ми подумали, що там на нього може чекати бабка зі сковородою та вирішили не ризикувати. Ну і загалом, це природно, коли п'яні діди опівночі у спальному районі незнайомого міста не викликають достатньо довіри, щоб у них ночувати. Ми дійшли до якогось, як нам здалось, парку - на мапі це була просто зелена територія. Вже почали казати, що "от під тим деревом, якщо що, поставимо намет", але помітили якісь каменюки. Виявилось, що йдемо по цвинтарю. На початку першої ночі. В незнайомому місті, країні. Вміємо, можемо, практикуємо. Намет вирішили не ставити.
З горем навпіл ми все-таки знайшли потрібний будинок, де нас і зустрів хлопець. Це була така собі ризька малосімейка. Як ми дізнались, нерухомість в Ризі достатньо дорога, але ця квартира коштувала трохи дешевше, бо знаходилась біля залізничних шляхів.
Після прогулянки набережною (де ми, до речі, побачили НАТОвський пароплав), ми вирішили вже діставатись траси та рушати далі. Ми чекали на авто хвилин 40 - зупинився хлопець, якого би зараз назвали хіпстером на авто, чимось схожим на Жигуль. У нього була така низька посадка та продавлені сидіння, що час від часу здавалось, що от-от зараз проїдемось прямо по асфальту. Водій не їхав до самого Таллінна - вони з друзями відпочивали десь у "дачному кооперативі" прямо біля моря. В принципі, у нас не було вписки в столиці, ми не встигали туди дотемна та у нас був намет, тому ми вирішили, що чому б і не приєднатись до шашликів та не помочити ноги в Балтійському морі.
No comments:
Post a Comment